Путівник по Східному Кодексі. Коментар до кодексу канонів Східних Церков.
Дж. Недунґат
Рік видання: 2008
ISBN: 978-966-395-147-8
Формат: 70x116
Палітурка: тверда
Кількість сторінок: 792
Анотація:
Автори, які працювали над створенням цього Путівника, мали глибоке переконання і розуміння того, що Кодекс Канонів Східних Церков має стати інструментом на службі економії спасіння душі – найвищої мети всіх законів Церкви. Крім того, він допоможе усім християнам, не тільки східним, “розпізнати не лише свої традиції й дисципліну, але й передусім свою роль і місію в майбутньому Вселенської Церкви і поширенні царства Христа Вседержителя”.
Зміст книги:
До цього тому входить тридцять розділів, відповідно до 30 титулів Кодексу Канонів Східних Церков. Позаяк коментар стислий, то не можна було відвести в ньому багато місця для порівняння Східного Кодексу (CCEO) з Латинським Кодексом (CIC), яким би потрібним і корисним не був цей метод досліджень для повнішого розуміння єдиного corpus iuris canonici Католицької Церкви. Це обмеження, однак, виправлене певною мірою завдяки иншому допоміжному тому: Два кодекси в порівнянні Джоба Аббаса (Kanonika 7). До цього Путівника він також написав більш повне і комплексне порівняльне дослідження двох кодексів, яке опубліковане в додатку до згаданого тому.
Уривок тексту:
1.2.6. Адміністративна влада митрополита (к. 167 § 4)
Митрополит становить найвищу адміністративну владу в Митрополичій Церкві sui iuris і має права та обов'язки, що належать цьому уряду. Відтак, окрім актів, згаданих в кк. 159 і 167 § 3, він інформує Апостольський Престол про все, що відбувалося на Раді Єрархів (к. 167 § 2), скликає Митрополичий Собор і головує на ньому (к. 172), повідомляє Римському Архиєреєві про незаконну відсутність єпископа, що перевищує шість місяців (к. 204 § 4).
Однак, хоча патріярх і верховний архиєпископ можуть виконувати певні адміністративні акти без поради чи згоди або Синоду Єпископів, або постійного синоду, митрополит повинен мати згоду Ради Єрархів, щоб виконувати адміністративні акти, доручені загальним правом найвищій владі Церкви sui iuris (к. 167 § 4). Відтак, він може заснувати міжпарохіяльну семінарію зі згоди Ради Єрархів (к. 334 § 1); у такий же спосіб він може схвалювати Літургічні тексти, після попередньої перевірки Апостольським Престолом (к. 657 § 1), або переклади Літургічних текстів, повідомивши про це Престіл (к. 657 § 2). Тому, він також може застерегти за собою відпущення певних гріхів у всій Митрополичій Церкві (к. 727), і може прийняти до Церкви некатолицького єпископа (к. 898 § 1). За згодою Ради Єрархів, порадившись з Апостольським Престолом Риму, він може заснувати католицький університет (к. 642 § 1) або церковний університет (649). Загалом, юридична постать глави Митрополичої Церкви sui iuris набагато сильніша, якщо порівнювати її з будь-яким архиєпископом Латинської Церкви, підпорядкованим Римському Архиєреєві, у тому числі й президентом єпископських конференцій.
Про автора книги:
Відгуки читачів:
