...Чуття таємниці, яким володіли Отці, та усвідомлення трансцендентності Бога обумовили те, що вони віддали перевагу богослов'ю символів перед богослов'ям понять."Небезпека, пов'язана з богослов'ям понять, полягає в тому, що виникає ілюзія можливості досягнути з допомогою такого богослов'я правдивих дійсностей. Богослов'я символів, символів біблійних, уникає цієї небезпеки, оскільки символ є надто явно видуманий і антропоморфічний, щоб дух омани міг у ньому перебувати... Крім того, він викликає чуттєвий відгук, що створює кращі передумови для пояснення духовного змісту богослов'я"72. Очевидно, те, що Отці приписували символові таку цінність, не могло народитись інакше, як через контакт зі Святим Письмом, яке, маючи автором Бога, надає їм [Богові й символам] принципової єдності. Тому також богослов'я Отців є богослов'ям біблійним. Очевидно, мова не йде про те, аби прийняти всі методи і результати, до яких прийшли Отці внаслідок контакту зі Святим Письмом, а про те, щоб навчитися читати Святе Письмо в дусі Отців, а саме, шукаючи в ньому "духовний сенс". Оцінюючи алегоричну екзеґезу, розвинуту в богослов'ї Отців, можна зустрітись з певними труднощами, але не повинно забракнути почуття пошани до ролі посередництва, яке Отці хотіли таким способом реалізувати. Дійсно, не слід забувати, що духовне читання біблійного тексту (теорія чотирьох сенсів) вимагала актуалізації. З такої точки бачення Отці "читають Біблію у світлі християнського досвіду та як джерело християнського досвіду життя". Як засвідчив Тертуліан, "(ми, християни) збираємось, щоб читати Святе Письмо, щоб дослідити, чи в умовах даного часу можливі провіщені речі, та щоб розпізнавати правду про певні речі, які вже заіснували, а в Писанні вже передвіщені"...