Поучення і послання
Авва Доротей
Рік видання: 2005
ISBN: 966-561-281-6
Формат: 145х200
Палітурка: м'яка
Кількість сторінок: 200
Анотація:
Твір, присвячений практиці морального вдосконалення, належить до перлин аскетичної літератури Сходу. Глибоке проникнення в таємниці людської психіки, чіткість думки,простота і переконливість мови – все це впродовж століть сприяло поширенню твору та його успіхові серед християн. Книга призначена для всіх, хто хоче зберегти внутрішню рівновагу, хто дбає про свою душу і сподівається на її зцілення.
Зміст книги:
Коротка розповідь про преподобного Доротея
Передмова
Розповідь про блаженного отця Доситея, учня св. авви Доротея
Преподобного отця нашого авви Доротея душекорисні повчання до своїх учнів
Послання преподобного авви Доротея
Питання преподобного Доротея і відповіді
Уривок тексту:
Коли Бог сотворив людину, то Він посіяв у ній щось Божественне, немовби якийсь помисел, який має в собі, подібно до іскри, і світло, і тепло. Цей помисел, який просвічує розум і показує йому, що добре і що зле, називається совістю, а вона є природним законом. Це ті криниці, які, як тлумачать святі отці, викопував Ісаак, а филистимляни засипали (Бут. 26). Дотримуючись цього закону, тобто совісті, патріархи і всі святі ще перед написаними заповідями догодили Богові. Та коли люди через гріхопадіння закопали й потоптали совість, тоді виникла потреба в законі написаному, стали потрібні святі пророки, конечним зробився сам прихід Владики нашого Ісуса Христа, щоб відкрити і піднести її (совість); щоб засипану цю іскру знову запалити дотриманням святих Його заповідей.
Нині ж у нашій владі або знову засипати її, або дати їй світитися в нас і просвічувати нас, якщо будемо її слухати. Бо коли наша совість каже нам щось зробити, а ми нехтуємо цим, і коли вона знову каже, а ми не робимо, а продовжуємо зневажати її, тоді ми засипаємо її, і вона не може вже чітко говорити нам через тягар, що лежить на ній, і як світильник, який сяє за завісою, починає показувати нам речі темнішими. І як у воді, скаламученій від великого намулу, ніхто не може впізнати свого обличчя, так і ми після переступу не розуміємо, що говорить нам наша совість, так що нам здається, нібито її взагалі немає в нас. Однак немає людини, яка не мала б совісті, бо вона є, як ми вже сказали, чимось Божественним, ніколи не гине і завжди нагадує нам про корисне, а ми не відчуваємо цього, тому що, як уже сказано, нехтуємо нею і зневажаємо її.
Про автора книги:
Відомий християнський містик кінця VI – поч. VII ст., ігумен монастиря поблизу Гази (Сирія).
Відгуки читачів:
