...У дитинстві моя свідомість зазнала глибокої травми: я здавалася собі бридким, огидним каченям. Сестри мої були гарненькі й інтелігентні. Я ж — повна протилежність. Бунтувала. Усім чинила на зло. Лише один світлий промінчик пробивався крізь морок цього темного царства — моя мама. Була вона найкращою людиною з усіх, кого мені довелося запізнати у своєму недовгому житті. Любила мене дуже, і завжди, у будь-яких ситуаціях, ставала на мій захист. Була єдиною незламною лінією оборони перед ворожим світом. Батько ж, навпаки, частенько мене лупцював, навіть незаслужено, инколи лише через те, що була аж надто жвавою.
Коли мені виповнилося сім років, мама важко захворіла. Мене віддали у дуже бідний інтернат. Частенько потерпала там від голоду, а ще більше — від самотности...