Якщо розглядати візантійський обряд як синтез історичних традицій, то він має важливе значення для екуменізму не тільки тому, що в XIII ст. став єдиним обрядом державного православ'я, через яке завдяки ранній місіонерській діяльності зміг найбільше поширитися (передусім серед слов'янських народів) після римського обряду. Важливим є те, що на початку свого формування він був пов'язаний із найвідомішим літургійним і богословським осередком ранньої Церкви — Антіохією12, близькою до центру територією місіонерської діяльности Церкви ще з апостольських часів. Євхаристійні анафори цього обряду уклали Василій Великий та Йоан Золотоустий. Увібрав він у себе цінну спадщину й місцевих літургійних уставів Антіохії та Єрусалиму; до речі, що стосується святкування церковного року та молитов на кожну пору дня, то тут відчувається вплив Єрусалимської традиції, що був особливо сильний у ті періоди, які в історії літургії вважалися творчими, — V–VI ст., VIII ст., XI–XII ст.