Я прочитав книжку “Любові потрібно вчитися” отця Алєксандра Зенкевича...І мені сподобалась! Можливо це в силу тих обставин, що я часто над цим задумувався і мої погляди співпадають з тим, про що пише автор у своїй книзі. Є, звичайно ж, і розбіжності, проте в основних позиціях все дуже сподобалось. Плюс я, прочитавши книгу, відкрив для себе ще дещо нове, на що до цього часу не звертав увагу. Наприклад, про те, що в певний момент життя людини на землі, вона отримує “частинку Господа”, або як ми її називаємо – душу. Також із зацікавленням читав про те, що багато сімейних конфліктів виникає через трохи відмінні погляди чоловіка та жінки на одну і ту ж ситуацію. В загальному, цікавої інфомації зібрано достатньо. А тепер, найважче – це написати про недоліки, які на мій погляд є в цій книжці. Не маю права ставити під сумнів практичну частину цього видання, оскільки отець Алєксандр, який працював з молоддю більшу частину свого життя, не просто так написав свою книжку, а спираючись на свій багатолітній досвід. Стосовно ж способу викладу інформації – то в мене виникли деякі запитання. Враження від книги: склалось враження, ніби хтось був присутній з диктофоном на проповідях на тему “Любові потрібно вчитися”, а потім просто нічого не виправляючи, під враженнями від почутого, переніс все на папір. Ведуться “ігри гарних слів”, де автор ніби сидить напроти тебе і пробує пояснити, навіть не пояснити, а переконати як правильно вчинити, при цьому звертаючить не до логіки, а до свідомості. Ця книга нагадує одну довгу проповідь. Якщо б він справді сидів напроти мене, я думаю, йому б це вдалось. Але, оскільки ти про це тільки читаєш, то вже через 10 сторінок зрозуміло, про що йдеться в 11. Сюжет стає одноманітним і згасає інтерес до сюжету. Оскільки, привертання уваги публіки виступаючи публічно і привертання уваги того, хто читає книжку повинні використовуватись різні методи. В першому випадку це може бути інтонація, жести, тембр голосу і т.д., а в другому – правильно представити інформацію, заглибити читача у книгу, більше фактів і порад як зробити так, щоб прочитане краще осіло в пам’яті і змогло принести користь. Дочитуючи книжку, я забув про що йшлось на початку. Корисна інформація, що і так не дає відповіді на питання, як підготувати себе до подружнього життя і які причини сімейних конфліктів, доводилось виловлювати у всій книжці по трошки. Я впевненний, що повага в сім’ї – це один з найголовніших компонентів щасливого сімейного життя, проте в цій кинжці про повагу та про інші, не менш важливі складові щасливої сім’ї згадується якось поверхнево. І тим більше, не дається жодних порад як це виробити у відносинах. А це потрібно для того, щоб книга стала підручником для тих, хто готується до подружнього життя. Зверніть увагу на ЗМІСТ цієї книжки – 26 розділів, де ні в одному не говориться про те, що потрібно для молодої сім’ї чи роль Господа в ній...хоча в самому тексті йдеться про це, але якось неконкретно і навіть не відкладається в памяті. Але ж це ВАЖЛИВО! Отже, висновок: Чи відкрив я для себе щось нове – ТАК. Чи зміг би я на основі цієї книги побудувати правильні стосунки з коханою людиною – навряд чи. Чи зрозумів я, прочитавши цю книгу, те, що любові потрібно вчитися – ТАК! Епілог: все, що я тут написав не претендує на істину, можливо я просто не зрозумів чи надто переоцінив завдання цієї книжки...Але це моя тільки мій погляд на неї, спрямований на те, щоб зробити цю книгубільш корисною для людей які вважають, що вона дійсно допоможе людям, які планують створити молоду сім’ю.