Щоб встигнути приготувати страви на святочну вечерю, господиня вставала дуже рано, о 1-2 год ночі. Усі продукти, які мали бути використані при приготуванні вечері, вже були підготовлені, пшениця для куті замочена і обтовчена. Господиня розпалювала вогонь у печі, добуваючи живий вогонь при допомозі шматків дерева, або кресала. В наш час цього вже не роблять, хіба що на Гуцульщині цей звичай зберігався найдовше. У піч клала сім або дванадцять полін. Набирала досхідньої води, заливала нею пшеницю, сушені фрукти, і ставила в піч варити дві головні страви – кутю і узвар.

Кутя, без якої ніхто не уявляв собі Святого Вечора, з'явилася ще в дохристиянську добу і з тих часів зберегла символізм поминальної страви. Як правило кутю варили з пшениці та заправляли медом і маком. Але не всюди її готували із пшениці, так само не скрізь до неї додавали меду. Наприклад, на Лемківщині варили кутю із ячмінної каші (панцак), оскільки в пшениця в горах не сіяли, а звичай варити пшеницю принесли із собою священики та вчителі з Галичини, однак цей звичай прижився не у всіх селах. Там де варили пшеничну кутю, її подавали тільки з медом, без будь яких домішок. На Чернігівщині кутю варили також з ячмінної каші і заправляли узваром. Кутя також відрізнялася консистенцією – вона могла бути густою або ж рідкою, як юшка.

Узвар варився із сушених яблук грушок, слив, вишень.

Окрім того, ставили варити голубці, капусняк, затертий олією і пшоном, який на Вінничині називали “шупенею”, горох, борщ пісний, з карасями, кашу гречану, пшоняну, вареники з капустою, картоплею, смажили рибу, пекли млинці з кислого тіста (на Поділлі), варили страви з грибами. Голубці, як правило, робили з квашених головок і начинка була різною: з гречкою, картоплею, пшоном, пенцаком, кукрудзяною кашею, залежно від регіону. Традиційно вважали, що страв має бути 12 (дари городу, саду, лісу), але і їх кількість, і складники відрізнялися залежно від місцевости.

 Наприклад, Лемківщина вирізнялася своїми особливими стравами – “бобальками” (“бубальками”) – подовгастими, посередині потовщеними розкачаними в руках шматками тіста, що їх варили і мастили розтертим маком з медом і олією. Мак і мед віщували відвернення бід і солодке життя.

Цікава страва – киселиця, яку варили лише на Лемківщині. Напередодні замочували мелений овес (вівсяну муку). Потім переціджували той заквас через сито, щоб відділити востюги, очищену густу рідину варили, постійно помішуючи, щоб не пригоріла. Заправляли кмином, часником, та лляною олією. Їли киселицю з “бандурками”( картоплею), розрізаними надвоє чи на четверо, “і то било бардз смачно”. Також дуже цікава страва із “підбиваних сливок”: сушені сливки варили, добре розминали, додавали цукор і підбивали мукою. Страва була густа, як повидло, ситна і поживна. Таку ж страву готували і на Тернопільщині, і на Черкащині. Знову ж таки на території Надсяння варили дуже смачну страву, яка називалася “квас”. Відвари з квашеної капусти і грибів з'єднували і засипали на киплячий відвар гречану кашу. Коли каша вже була готова, додавали порізані на дрібно гриби, лавровий листок і заправляли квас підсмаженою цибулькою на олії.

У той час, як господиня з дочками чаклувала біля кухні, господар обходив все господарство. Давав їсти і пити худобі, вичищав хліви, стелив свіжу солому, заготовляв святочну пашу, навіть зерно курям. Після цього брав мак і посипав усюди в господарстві: у стайнях, оборах, хлівах – щоб ніяка зла сила не вступила в його двір, до худібки та людей.

На Велію вся родина утримувалася від їжі, тільки маленьким дітям дозволяли трішки з'їсти вареної картоплі, тому не дивно, що всі з нетерпінням чекали, коли ж нарешті засвітить перша зірка на небі і сповістить про народження Дитятка Христа – тоді можна буде приступити до Святої Вечері. А перед тим – останні приготування і наведення ладу в хаті.

Дуже цікавий звичай зафіксований на Лемківщині. Коли вже все в хаті було готове, вся родина йшла до потоку, і там старанно милася крижаною водою, а втиратися поспішали до хати. Останньою йшла митися господиня.