Надя абияк поскидала до валізи свої речі, рвучко застібнула блискавку та жбурнула нещасну валізку на підлогу. Все – до поїздки на море вона готова! Десь у глибині душі ворухнувся несподіваний сумнів: чи не забула взяти купальник? “Та, яке значення?! –  махнула рукою Надя, – не хочу я на це море, тож, і купальник мені не потрібен”.

До кімнати несподівано зазирнула мама.

– Ти вже готова? Усе спакувала? – удавано весело запитала вона Надю.

– Готова! – пробуркотіла та у відповідь, ховаючи очі.

Мама обережно присіла на краєчок дивана. Ніжно торкнулася рукою доньчиного волосся та промовила:

– Послухай, ми ж учора, здається, вже все обговорили. Звідки ж тато міг дізнатися про твої плани на літо, якщо ти нам нічого не сказала?

– А ви й не питали! – огризнулася дівчина.

– Так, не питали, – сумно підтвердила мама. – Ти знаєш, мабуть, ми з татом ніяк не можемо усвідомити, що ти вже не маленька дівчинка. Мусимо до цього звикати…

– То почніть звикати вже від сьогодні – відпустіть мене до табору разом із друзями! – благально вигукнула Надя, хапаючись за мамині слова, як за рятівну соломинку.

Pубрика “Читаємо Біблію разом